П'ятнадцяте лютого - особлива дата, цього дня тридцять два роки тому завершилося виведення радянських військ з Демократичної Республіки Афганістан, що ознаменувало кінець неоголошеної війни, а для тисяч солдат і офіцерів - повернення до мирного життя і відсутність загрози бути пораненим або вбитим. Тоді, у 1989, на воїнів-інтернаціоналістів дивилися як на героїв, якими, по суті, вони й були. Але часи змінились, з'явилися нові виклики і нові герої сьогодення, і про їх подвиги якщо не забули, то принаймні приділяють все менше уваги, а вона їм особливо потрібна. Воїнам-афганцям, яким у 1979-1989 роках було 18-20 років, сьогодні вже за 50. Привернути увагу до своїх проблем і бути почутими воїни-інтернаціоналісти прагнуть через об'єднання - у Конотопі це спілка ветеранів Афганістану "Саланг", яку очолює голова Микола Миколайович ВЕЛИЧКО.
"СГ" попросили його розповісти про свою службу в Афганістані та про діяльність очолюваної ним спілки.
За словами Миколи Миколайовича, у лютому 1983 року він закінчив Конотопський будівельний технікум, а менше ніж через 2 місяці, 31 березня, вже був призваний на строкову військову службу і сів у автобус, що прямував до м.Суми. Перед тим, 30 березня, в його рідному селі Шаповалівка пройшли традиційні проводи в армію, під час яких ніхто - ні батьки, ні друзі, ні сам молодий солдат - не здогадувались, що служити йому доведеться в Афганістані. Перші здогади з'явились на шляху до м.Суми, де формувалась команда А-220, потім - відправка на Лубни, а звідти - до Ташкенту. "Учебку" Микола Миколайович не проходив, бо мав технічну освіту. Служив біля кордону, в місті Хайратон - а через річку Термез вже Узбекистан. Був у складі будівельної частини, що обслуговувала колони радянських військ будівельними матеріалами.
На щастя, за роки служби з 1983 р. по 1985 р. Микола Величко не мав поранень. Служив спочатку рядовим, тоді - молодшим сержантом, командиром відділення, заступником командира взводу. Здається, служба проходила вдало, та не обійшлося й без прикрих моментів - Микола Миколайовим захворів на гепатит А (хворобу Боткіна), який тоді ще фактично не вміли лікувати, довго був у шпиталях - у Кундузі, Баграмі… Загальне враження від війни - "де стріляють, там добра немає".
Незабутні спогади залишилися від цієї чужої країни - це і спека та посушливий клімат, і люди, які за рівнем життя значно відставали від українців, перебували в глибокому середньовіччі, і - різкий контраст - базари та магазини, заповнені сучасною імпортною технікою, тканинами, текстилем, джинсами та косметикою, яку не кожен житель Афганістану міг собі дозволити.
Додому Микола Миколайович повертався довго, потягами - через Термез, Ташкент, Волгоград, Харків і Конотоп. Вдома чекали батьки і дівчина Світлана, з якою навчались у технікумі. Після повернення одружився, пішов на роботу до філії "Конотопський райавтодор". Працював спочатку геодезистом, потім - майстром, а з 2004 року і по сьогодні - головним інженером.
Микола Величко вважає, що привернути увагу до проблем воїнів-інтернаціоналістів, і в першу чергу тих, хто чесно виконував свій обов'язок перед державою в Афганістані, можна лише шляхом їх об'єднання. Така спілка на Конотопщині є і активно працює, вона має назву "Саланг" і об'єднує близько 120 воїнів-інтернаціоналістів, серед яких близько 30 чоловік мають активну життєву позицію. З 2016 року її очолює Микола Величко.У чому полягає робота спілки? Вона тримається на ентузіазмі її членів. На жаль, не усі воїни-інтернаціоналісти увійшли до неї - через горнило неоголошеної війни в Афганістані пройшли понад 500 жителів Конотопщини, з них загинуло - 12, повернулись інвалідами - 2. За понад 30 років набули статусу інвалідів кілька десятків чоловік, близько сотні - вже за межею вічності. Тож у першу чергу члени спілки "Саланг" прагнуть увіковічнити пам'ять учасників афганських подій.
У місті створений сквер воїнів-інтернаціоналістів, яким на добровільних засадах опікується Олексій Сергійович Телятник - він щодня відкриває і закриває капличку, збудовану за спонсорської допомоги депутата міської ради Олександра Кирія, доглядає за квітами, підтримує чистоту. У сквері є пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам, збудований місцевим скульптором Юрієм Медведем. Допомагав у будівництві пам’ятника Олександр Козуля, укладав плитку Юрій Храменко, багато робить для благоустрою Петро Федченко. Серед активних членів спілки Анатолій Ємець, який також надає всебічну допомогу і підтримку. Оскільки сквер вважається міським, доглядати за ним допомагає зелене господарство, але і троянди, і самшит члени спілки купують і садять самі. І дуже прикро, що в окремих конотопців піднімається рука зривати тюльпани та інші квіти, викопувати кущі троянд та самшиту, зрубувати ялинки…
Крім того, члени спілки проявляють увагу і турботу до тих воїнів-інтернаціоналістів, хто потребує лікування - збирають кошти, відвідують у лікарні.
І, звичайно, вони зустрічаються, щоб обмінятись спогадами, поспілкуватись у дні пам'ятних дат: 15 лютого - в день виведення військ з Афганістану, 15 травня - в день початку виведення військ, 25 грудня - в день, коли було прийнято рішення про початок неоголошеної війни, 2 серпня - в день повітряно-десантних військ, бо хоча в Афганістані були присутні всі види військ, але десантників було найбільше, 23 лютого - в день Радянської Армії, у якій вони всі служили, і 9 травня - у День Перемоги. До 30-річчя виведення військ з Афганістану, в 2019 році, воїни-інтернаціоналісти отримали ювілейні медалі.
Та поряд з цим, як зазначає Микола Миколайович, залишається ще багато проблемних питань, що потребують вирішення - це і житло, яке отримали далеко не всі, і земля, на яку вони заслуговують, і медичне обслуговування, за яким вже немає безкоштовних ліків для афганців, і зменшення нормативів по пільгам на житлово-комунальні послуги та їх монетизація. Та найбільше ображає байдуже ставлення до афганців, образливі слова, що можна почути - "Я тебе туди не посилав", що безсоромно кажуть в обличчя людям, які чесно виконали свій обов'язок. Тож бажання одне - щоб ставлення до воїнів-афганців змінилось на краще, щоб вони відчували до себе увагу й турботу з боку держави, не були забуті..
