Сьогодні, 1 травня, житель села Чорноплатове Петро Миколайович МОЛЯВКО відзначив свій поважний ювілей - 95-річчя.
До вітань великої родини ювіляра приєднались в цей день численні гості.
Привітати з ювілеєм, подякувати за нелегкий життєвий шлях та мудрість, висловити свою шану та повагу завітали заступник Попівського сільського голови Тетяна ШЕРУДИЛО, староста сіл Присеймів’я, Озаричі, Нове, Чорноплатове, Калишенкове, Мар’янівка, с-ще Залізничне Ольга ПОДОБРІЙ та працівники навчального закладу та культури.
Веселий та життєрадісний, з хорошим почуттям гумору та активною громадською позицією Петро Миколайович зустрів гостей у день свого ювілею.
Ветеран пам’ятає і охоче розповідає про війну, дає аналіз подіям минулого і сьогодення та хвилюється за те, яке майбутнє очікує прийдешні покоління та державу.
Народився він у родині простих селян-трудівників. З дитинства пізнавав нелегку хліборобську науку, любив рідну землю.
До війни закінчив 8 класів, і коли вона почалася, як і кожного літа до цього, працював у колгоспі – тоді школярі часто літні канікули проводили у полі чи на току.
Під час окупації трудився у колективному господарстві, яке окупанти залишили у селі. А у 1943 році, після звільнення, був призваний на військову службу. Служив на I українському фронті у батальйоні розвідки, а до того навчався у школі молодих командирів. Його фронтові дороги проходили через міста і села східної Європи – Болгарії, Румунії, Угорщини, Югославії, дійшов до Бєлгороду, де і зустрів перемогу.
Продовжував служити до 1950 року, його останнє місце служби – місто Батумі, де був помічником командира учбового взводу.
Ще до мобілізації, під час відпустки, у рідному селі він зустрів молоду дівчину Марію Максимівну, яку направили у їхній колгосп працювати агрономом. Після демобілізації вони одружилися, жити молода сім’я залишилась у Чорноплатовому.
Петро Миколайович став працювати піонервожатим у рідній школі, закінчив Харківське педагогічне училище за спеціальністю вчитель початкової школи і Сумський державний університет ім.А.С.Макаренка, де здобув спеціальність вчителя біології та сільськогосподарського виробництва.
Усе своє трудове життя – а працював він у школі й після виходу на пенсію – не тільки прагнув дати учням необхідні у житті знання, але й прищепити любов до землі.
У родині Петра Миколайовича та Марії Максимівни виросли дві доньки, їх рід продовжують четверо онуків і є правнуки. Після смерті дружини ветеран проживає у родині однієї з доньок. І, незважаючи на прожиті літа, залишається небайдужим до всього, що сьогодні відбувається, має свою думку і своє бачення подій, які оцінює через призму прожитих літ і життєвого досвіду.
У вітальній адресі Попівського сільського голови Анатолія БОЯРЧУКА, яку Петру Миколайовичу вручила його заступниця Тетяна ШЕРУДИЛО відзначена багаторічна, невтомна праця, працелюбність і наполегливість ювіляра, а також його багатолітній досвід, гідний наслідування молодим поколінням та побажання довгих років життя, міцного здоров’я, шани і поваги від людей, миру, добра і надії.
Ювіляр подякував за привітання та висловив сподівання, що невдовзі в Україні запанує мир та спокій.